«Інтаграмб’юті»

Одного разу в університеті в Монреалі фотограф повинна була зробити мені фотографію. «Тримайте, будь ласка, голову рівно. Ні, рівно. Ви знову це робите.» Після усіх моїх спроб оборони та доказів, що я нічого не роблю, жінка авторитетно і впевнено сказала: «Робите, усі жінки це роблять – вони легко схиляють голову на бік, коли їх фотографують.» Краще б я цього тоді не чула. Відтоді я повсюди бачу лише легко схилені на бік голови. 
Можливо, ця звичка ще не дійшла до рангу антропологічної універсальності, але частиною якогось глобального тренду вона вже точно є. У Львові вони також є – легко схилені на бік голови. Відколи я, не зовсім по своїй волі, почала усюди їх бачити, на аматорських фотозйомках, окрім схилених голів, можна помітити: складені в трубочку губи, сексуальний  погляд, дещо припідняту, або – як у балерини -  витягнуту ногу.  Волосся – також дуже важливе. Існує спеціальний жест, який використовують жінки, щоб відкинути волосся на бік, але я ще не повністю його опанувала.  Навіть ті, хто часто висміюють ці звички, самі не рідко досконало володіють мистецтвом «відкидання на бік волосся». Чи самі вони це помічають? Не завжди, але інколи таки так. Інструкції до фотозйомок в ютубі теж часто згадують про цей аспект.

***

Якби Львів був людиною, він був би «інстаграмб’юті». Адже місто надзвичайно фотогенічне та вінтажне. Його фільтр був би «кремовий», тепло-жовтий.  Не дивно, що місто стало місцем зйомок фільмів і спеціально для цих цілей була створена комісія. Конкуренткою Львову є хіба що Прага – ще одне «інстаграмне» місто. Туди з’їжджаються молоді пари з усього світу на свої весільні фотосесії. У цьому напрямку Львів ще не на стільки міжнародно відомий, але, тим не менше, тут багато одружуються і ще більше фотографуються. Перед об’єктивами фотоапаратів, окрім молодят у середмісті можна побачити: вагітних в Стрийському парку, подруг на Проспекті Шевченка, щасливих немовлят у траві та молодих модельок  на фоні старих кам’яниць. Багато з цих фото згодом можна знайти у соцмережах.

***

На усіх культурних подіях чи зустрічах, звичною справою є фотокамери та лайфстріми: за бажанням, усі присутні можуть наче в дзеркалі переглянути себе під-час того чи іншого заходу на телефоні в режимі лайф.

Взагалі, мені здається, що тут життя набагато більше проходить онлайн ніж в Монреалі чи Берліні. У мережі купують і продають, фліртують лайками на фейсбуці і сердечками в інстаграмі. Навіть наркотики продають не на вулицях а замовляють онлайн – інтернет-адреси дилерів можна знайти на стінах будинків, виписані балончиками для графіті.

***

Колись у мене було хоббі: я робила скріншоти постів на фейсбуці своїх друзів з правильно укладеною посмішкою чи колег з легко припіднятою ногою. Тепер мене тегають на фейсбуці, коли я появляюся тут на якихось заходах. Але це вже більше не моє хоббі, хоча я часто згадую фотографа з її вимогою тримати голову рівно. Це досить важко постійно думати про те, щоб не нахилити голову легко на бік.