Будьмо!

8:56 потяг Краків-Перемишль. Вона сидить у вагоні, що прямує до Львова. Двоє чоловіків середнього віку заходять в купе. Від них тхне алкоголем; пиво у них з собою. Я б охоче з ними завела розмову, але жінка, яка відразу ж знайшла в мені собі подібну, мовою тіла однозначно заборонила мені будь-які розмови з новоприбулими. Поки я ненадовго задрімала, чоловіки вийшли на одній із проміжних зупинок. Ми відчинили вікно.

***

Тарас – поліцейський у відставці. Ми зовсім випадково познайомились, а потім ще декілька разів так само ж випадково бачились. У  Львові ви часто можете зустрітись знову. Вечорами він любить сидіти з друзями в барах. Щоразу він зустрічає мене словами „Ich bin betrunken!“ («я п’яний», нім.) або  „I’m drunk!“ («я п’яний», англ.), мабуть в залежності від того, чи він думками зараз на своїй службі в НДР чи у численних подорожах до своїх дітей в Канаду.

IУ товаристві однолітків Тарас проводить вечори за горілкою з пивом. Один з його друзів – Роман - говорить польською, то ж ми можемо більше поспілкуватися: чи Львів гарне місто, чи пахнуть липи, чи я заміжня. Він розповідає ще щось про свою простату, як пояснення того, чому він п’є менше, ніж інші присутні. Мушу визнати, я не все зрозуміла. Мовні труднощі – він переходить час-від-часу на українську, а я її не знаю – і алкоголь відіграли свою роль, але тим не менше, якимось чином спілкування цього разу таки вдалося. Я змінюю тему і цікавлюся, про що спілкуються в чоловічих компаніях.  Він бурмотить щось про Революцію. «Jaka?», «pazdziernikowa» (жовтнева). «Ага…»

***

На парі з німецької студенти Франкового Університету розповідають про своє життя: найулюбленіші теми – спільне життя з батьками та братами чи сестрами і гучні весілля. Я запитую: «Що видається вам дивним, коли ви йдете по вулиці?» «What?», вони переходять на англійську,  „What is weird, strange?” (що є дивакуватим, незвичним?) „People wearing oversized clothes or people with dreadlocks, you know“ (люди одягнені в одяг типу оверсайзд або люди з дредами. Ну Ви розумієте). „А п’яниці у громадських місцях?“, цікавлюся я. „No!“ прозвучало одноголосно без секунди зволікання. „Це нормально, так як і старі бабусі, які силою пропихають собі шлях в трамвай чи маршрутку“. Як і для жінки, що їхала зі мною в купе, для студентів алкоголізм, здається, теж не є чимось дивним чи забороненим, але вони з ним ніяк не пов’язані.

***

Зовсім по-іншому виглядає ситуація в Ерфурті, де я зараз проводжу одне зі своїх досліджень. Абстиненція – кодове слово сучасності, так написав у листі до мене один професор після прочитання моєї однойменної статті. У ній йдеться про прагматизм та про етику міри: не за багато і не за мало. Відколи я спостерігаю цю тенденцію, запитую себе, куди поділися люди, яких жінки з комунальних квартир майже з любов’ю називали «наші алкоголіки»? Померли в наслідок зловживання? Були вигнані з міста? А можливо, цих людей, часто сімейних пар, які – пригадуєте? – пліч-о-пліч, опираючись ліктями на подушки, виглядали з вікон, більше не видно, тому, що на вулицях уже і нема на що дивитися?
.

Цікаво, що при таких тенденціях і при всій стриманості, саме зараз в Ерфурті,  і не лише там, ввели заборону на розпивання спиртних напоїв у громадських місцях. Можливо, кількість п’яниць обернено пропорційна до суєти, яку вони навколо себе викликають: чим менше алкоголіків, тим більше ми їх бачимо і тим жвавіше про них дискутуємо.

Можливо, на Львів чекає така ж доля, можливо такі зміни стануть індикаторами перевтілення міста.

***

Без паніки, я не зловживаю у Львові. Ну, може, хіба що один раз. У будь-якому разі, занадто багато писати про алкоголь теж не нормально, так колись сказав один шкільний вчитель  Єни. Про нову форму поліцейських чи жовтневу революцію поліцейський Роман не хотів зі мною говорити. Шкода. Я б з радістю щось про це написала. Чудові будівлі, запах липи – до цього я ще повернусь.