Показ дописів із міткою Крим. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Крим. Показати всі дописи

вівторок, 28 серпня 2018 р.

Кримський бар


Якось я вже там була з друзями з Польщі. Він розташований в одній із бічних вуличок неподалік мого помешкання. Оскільки там було лише вино, один із моїх друзів не захотів там залишатися. Відколи він не пє алкоголю, для нього важливо, щоб в барі пропонували воду і різноманіття безалкогольних напоїв.
***
Я пішла туди вдруге. Цього разу з Марі. Нам дуже сподобався бар. Він маленький і дещо темнуватий. Стіна за барною стійкою здається повністю обклеєна пивними бочками. Ми присіли за круглим столиком і замовили вино, назва якого була нам зовсім невідома.
Розмова з Марі, молодою письменницею з Берліна, яка зараз у Львові на письменницькій стипендії, була надзвичайно цікавою. Таким же ж цікавим було спостереження за оточуючим нас товариством. А складалося воно з велетенського, дещо безформного чоловіка, який, здавалося, щойно зійшов зі сторінок якоїсь казки, татуйованого чоловіка з модною стрижкою та сумкою через плече, та зі свого роду трубадура з ноутбуком замість музичного інструменту. Окрім них, тут був ще молодий бармен, який був зайнятий зі своїм компютером – чи то телефоном – по той бік барної стійки. З вільної чи то навіть байдужої атмосфери, можна було зрозуміти, що це товариство бувало тут часто. Хоч ми і не належали до постійної клієнтури, ми однаково могли без проблем тут випити*.
***
У барі був постійний рух. Велетень неодноразово виходив, щоб пізніше повернутися знову. Ніякого порогу, там, в принципі, не було: ззовні на тротуарі стояли такі ж столики та стільці, як і всередині. Разом з другом татуйований чоловік насолоджувався читанням свого смартфону, потім кудись зникав, а згодом знову повертався.  Бармен час-від-часу відривав погляд від свого гаджету, щоб піти до свого роду кухні у застінках кнайпи. За увесь час до бару зайшов лише один клієт, щоб наповнити вином свою пляшку, так би мовити «вино з собою».
Не знаю, як довго ми вже були у барі. Там важко оцінюється не лише простір, але і час. Можливо, його вимірюють в замовленнях? Ми вирішили замовити ще по келиху. Марі принесла мені свій роман. Ми розмовляли німецькою про читання, літературу та мови. Я помітила зацікавлений погляд трубадура з ноутбуком. Дорогою від барної стійки до свого місця він коротко долучився до нас і розповів, що сам він з Ялти, а тут зараз на вимушеній емграції. Ялта! Одне єдине слово викликало у мене перед очима цілий ряд образів: школа, відоме фото Черчіля, Рузвельта та Сталіна в Криму, новий розподіл світу, мій колишній вчитель історії.
***
Марі має неймовірну здатність помічати деталі буденності, за якими криються цілі комплекси образів. Читаючи її роман, можна ще більше переконатися в цьому**. Котяча блювотина, шматки лаку для нігтів, ворсинки з одягу, які формують маленькі кульки, автокрісло з дерев’яних кульок – ці деталі не вийдуть вам з голови. Це матеріальна память, яка нагадує про події світового значення або ж про ті з приватного життя. Водночас, вони вказують на одночасність дій та «тривіальних» думок*. І той вечір у барі не став винятком. Паралельно з розмовою про досвід життя закордоном та про писання, мою, чи то нашу, увагу забирали багато маленьких загадок: пиття коньяку і кави, вина і коньяку – все ж таки тут в барі подають не лише вино – містичні звуки та приглушені розмови, що долинали із застінок.
***
Ставало пізно, а може й не так пізно? Я не знаю. У будь-якому випадку третього бокалу ми вже не замовляли. Виходячи, я помітила назву бару: Вина Криму. Якби мої польські друзі помітили назву, вони б точно захотіли залишитися. Вони, як і багато моїх знайомих тут, захоплюються Кримом і з задоволенням підтримують людей, яких звідти вигнали, чи які самі втекли. До бару я обовязково завітаю втретє щоб востаннє випити келих з Марі та моїми тутешніми друзями перед поверненням в Монреаль. (Якби, Клаус із Культурного форуму Східної Європи в Потсдамі не був так далеко, його б я теж запросила!). А якщо у когось з нас з’являться докори сумління через кількість випитого, ми завжди зможемо сказати, що це наш маленький жест для Криму.

* це не завжди очевидно: https://www.thueringer-allgemeine.de/web/zgt/thema/detail/-/specific/Spaziergaenge-durch-den-Alltag-Exil-von-der-Mitte-843361470
** Gamillscheg, Marie (2018). Все, що блистить. München, Luchterhand.