Чи у неділю зранку у Львові завжди висять прапори? 

 

Гера у Львові

Там минуло Богданине дитинство – на німецькому дитячому майданчику на Сихові – передмісті Львова радянського зразка. Вона показує мені панельні будинки, збудовані німцями. Назву німецького міста  Гера пам’ятають з далеких 1990-х. Шкода, думаю я: "Німецькі працівники, чи, може, тоді радше робітники, принесли старий стиль у новий час.“
 
Чому Гера? Місто розташоване за 973 км від Львова, автобусом туди їхати 38,5 годин… Чи Львів – місто-партнер Гери? Зовсім ні.

Можливо, тюрингське місто тут, у Львові зробило неабияку кар'єру і стало більш популярним і відомим, ніж на батьківщині.  Так це іноді буває з канадськими співаками чи кухарами в Польщі чи Лісабоні?

Як ви вже здогадуєтесь, я обов'язково піду слідами Гери у Львові . Дорогою, можливо,  зроблю собі манікюр, адже на Сихові можна знайти  салон краси під назвою Гера.

А ну ж, тут на Сихові, по той бік туристичного середмістя, я знайду живу спадщину німецькомовної Європи, живу реальність потойбіч успішно комерціалізованих сентиментів. Тут, на районі, і досі будуються панельні будинки старого стилю. "Наш район зараз досить популярний. Попит на квартири тут великий" - зауважує Богдана.

На Сихів їздить Татра KT4D, трамвай з Гери, в якому легко поринути у справжню атмосферу дев'яностих.

Куди?

В одній із Львівських кнайп, зі мною заговорила жінка, яка разом з сім’єю відвідує Львів. Вони  з міста Яса в Румунії. Мої нові знайомі приїхали до Львова на два дні раніше від мене, тому я скористалася нагодою запитати, що, на їхню думку, слід побачити в місті. Відповідь була швидка: «Неодмінно церкви!» «Яса теж може пишатися своїми церквами», -  зауважила я.

Релігія в місті не обмежується релігійними спорудами, вона присутня теж далеко за їх стінами. На жвавому транспортному перехресті в центрі міста старші і молоді чоловіки і жінки стоять навколішки з руками, складеними у молитві перед фігурою Марії та білим кам’яним хрестом. Повз них проходять десятки перехожих. Ніхто не звертає уваги. Взагалі, у Львові, здається мало на що звертають увагу. 

На поетичному вечорі у кав’ярні  одна з поетес одягнена у футболку, схожу на ту, що їх полюбляють жінки в Німеччині – кольори морської хвилі з золотими вкрапленнями та рослинним орнаментом. На спині – зображення Христа. Поряд з іншою тематикою, впродовж вечора з відчутним пафосом звучить релігійно спрямована поезія.

Жінка, яка добре знає Львів, каже, що знає, де можна купити таку футболку. Я туди неодмінно піду.

***

Пізній вечір. Перед якимось входом стоять чоловіки, багато вже потрапили всередину і стоять перед маленьким загратованим віконцем. Що це? Букмекерська контора? Ні, це – ломбард. У мене досі немає ножа, чайника, коркотягу. Я туди неодмінно піду. 

***

Вона працює в одному із відділів Міської ради. Там незабаром обговорюватимуть гендерне питання. Як до нього підійти? «Часто це „question of dignity“ (питання гідності)», -  додає вона. Вони шукають жінку соціолога. Чи я туди піду? Звичайно.

***

В Палаці культури сидить жінка, яка добре знає Львів, якщо тільки вона не вийшла у справах культурної дипломатії.  Яка будівля! Збудована у 30-х роках минулого століття для працівників і працівниць міста. Модерністський стиль, червона цегла, мармур усіх відтінків, орнаментний паркет, справжній лабіринт ходів та коридорів. Тут є концертна зала з  велетенською люстрою, колишній кінозал, який вже встиг бути нічним клубом, а тепер, при нагоді, присвячує свої стіни поезії, танцювальна зала з рожевою куртиною. Чи танцюють тут сальсу? «Ні, швидше народні танці». Гаразд. Жінка при вході слухає езотеричну музику на кшталт містичних звуків мови дельфінів і повідомляє, що керівника зараз немає на місці. Я туди ще раз неодмінно піду.