Нещодавно я сиділа з двома колегами у кнайпі в середмісті Львова – там, де багато гостей і туристів. Здалеку почулася мелодія. Я впізнала композицію «Зомбі» гурту The Cranberries.
Слухаючи знайомий
мотив, я на декілька хвилин опинилася в іншому світі, в іншому часі – мене
перекинуло на двадцять років назад.
***
Тоді, у 90-их,
коли «Зомбі» лише з’явилися у хіт парадах і далеко не були класикою попмузики,
життя здавалося якимось драматичнішим, трагічнішим і більш імпровізованим, ніж
сьогодні. Колапс НДР, падіння Берлінського муру були ще вчорашнім днем, а не
історичною подією, вони відчувалися у щоденних розмовах та буденному житті.
Відчуття 90-их,
які викликала в мені пісня, я і сьогодні маю тут - у Львові. Мелодія просто
наклалася на на цілу гаму відчуттів та спостережень: декадентський шарм
невідновлених старих будівель, архітектурна спадщина комунізму, характерний
запах. Це запах старих автомобілів, а не бурого вугілля. Через повну нестачу
останнього, міські будівлі зберегли свої
ніжні пастельні кольори.
90-ті у Львові
присутні не лише у відчуттях, вони появляються і у розмовах та дискусіях.
Інтелектуали міста все ще відтворюють спадщину революцій тоді як де-інде їх
цікавлять пережиті епохи та історична реальність.
Я сама була
свідком історичних змін у Німеччині, тому мене не полишає відчуття, що тут у
Львові життя теж не завжди буде таким. Інакше кажучи: я рада, що можу бути тут,
перш ніж все це може змінитися.
***
Прощаючись у
кафе, один із колег подарував мені CD. „Класика чи джаз?“ запитав він. Я взяла джаз – попмузики, що стала класикою, у нього не
було. Повертаючись додому, я побачила і знову почула її – молоду дівчину, яка
грала на гітарі сама, на розі вулиці серед минаючих її туристів. Вона, вкотре
вже, програвала відомий приспів: „In your head, in your head, zombie, zombie, zombie, ei, ei…“ Зовсім цього не усвідомлюючи, ця молода дівчина
поєднала епохи, викликала тугу, оживила дев’яності.
Публікації
