Якось я вже там
була з друзями з Польщі. Він розташований в одній із бічних вуличок неподалік
мого помешкання. Оскільки там було лише вино, один із моїх друзів не захотів
там залишатися. Відколи він не п’є алкоголю, для нього
важливо, щоб в барі пропонували воду і різноманіття безалкогольних напоїв.
***
Я пішла туди
вдруге. Цього разу з Марі. Нам дуже сподобався бар. Він маленький і дещо
темнуватий. Стіна за барною стійкою здається повністю обклеєна пивними бочками.
Ми присіли за круглим столиком і замовили вино, назва якого була нам зовсім
невідома.
Розмова з Марі,
молодою письменницею з Берліна, яка зараз у Львові на письменницькій стипендії,
була надзвичайно цікавою. Таким же ж цікавим було спостереження за оточуючим нас товариством. А складалося
воно з велетенського, дещо безформного чоловіка, який, здавалося, щойно зійшов
зі сторінок якоїсь казки, татуйованого чоловіка з модною стрижкою та сумкою
через плече, та зі свого роду трубадура з ноутбуком замість музичного
інструменту. Окрім них, тут був ще молодий бармен, який був зайнятий зі своїм
комп’ютером – чи то телефоном – по той бік барної
стійки. З вільної чи то навіть байдужої атмосфери, можна було зрозуміти, що це
товариство бувало тут часто. Хоч ми і не належали до постійної клієнтури, ми
однаково могли без проблем тут випити*.
***
У барі був постійний
рух. Велетень неодноразово виходив, щоб пізніше повернутися знову. Ніякого
порогу, там, в принципі, не було: ззовні на тротуарі стояли такі ж столики та
стільці, як і всередині. Разом з другом татуйований чоловік насолоджувався
читанням свого смартфону, потім кудись зникав, а згодом знову повертався. Бармен час-від-часу відривав погляд від свого
гаджету, щоб піти до свого роду кухні у застінках кнайпи. За увесь час до бару
зайшов лише один клієт, щоб наповнити вином свою пляшку, так би мовити «вино з
собою».
Не знаю, як довго
ми вже були у барі. Там важко оцінюється не лише простір, але і час. Можливо,
його вимірюють в замовленнях? Ми вирішили замовити ще по келиху. Марі принесла
мені свій роман. Ми розмовляли німецькою про читання, літературу та мови. Я
помітила зацікавлений погляд трубадура з ноутбуком. Дорогою від барної стійки
до свого місця він коротко долучився до нас і розповів, що сам він з Ялти, а
тут зараз на вимушеній емграції. Ялта! Одне єдине слово викликало у мене перед
очима цілий ряд образів: школа, відоме фото Черчіля, Рузвельта та Сталіна в
Криму, новий розподіл світу, мій колишній вчитель історії.
***
Марі має
неймовірну здатність помічати деталі буденності, за якими криються цілі комплекси образів. Читаючи
її роман, можна ще більше переконатися в цьому**. Котяча блювотина, шматки лаку
для нігтів, ворсинки з одягу, які формують маленькі кульки, автокрісло з дерев’яних
кульок – ці деталі не вийдуть вам з голови. Це матеріальна пам’ять, яка нагадує про події світового значення або ж про ті з приватного
життя. Водночас, вони вказують на одночасність дій та «тривіальних» думок*. І
той вечір у барі не став винятком. Паралельно з розмовою про досвід життя
закордоном та про писання, мою, чи то нашу, увагу забирали багато маленьких
загадок: пиття коньяку і кави, вина і коньяку – все ж таки тут в барі подають
не лише вино – містичні звуки та приглушені розмови, що долинали із застінок.
***
Ставало пізно, а
може й не так пізно? Я не знаю. У будь-якому випадку третього бокалу ми вже не замовляли. Виходячи, я
помітила назву бару: Вина Криму. Якби мої польські друзі помітили назву, вони б
точно захотіли залишитися. Вони, як і багато моїх знайомих тут, захоплюються
Кримом і з задоволенням підтримують людей, яких звідти вигнали, чи які самі
втекли. До бару я обов’язково завітаю втретє щоб востаннє випити
келих з Марі та моїми тутешніми друзями перед поверненням в Монреаль. (Якби,
Клаус із Культурного форуму Східної Європи в Потсдамі не був так далеко, його б
я теж запросила!). А якщо у когось з нас з’являться докори сумління через
кількість випитого, ми завжди зможемо сказати, що це наш маленький жест для
Криму.
* це не завжди
очевидно: https://www.thueringer-allgemeine.de/web/zgt/thema/detail/-/specific/Spaziergaenge-durch-den-Alltag-Exil-von-der-Mitte-843361470
** Gamillscheg,
Marie (2018). Все, що блистить. München, Luchterhand.
Публікації
