І ось я знову опинилася у Палаці культури.
Цього разу не в елегантному Львові, а в промислово-портовому місті Маріуполь,
на Сході України, неподалік лінії фронту. "Саме так і можна було собі
уявити це місце" прокоментував один із колег, поки ми займали місця в
залі, в якому десь у Східній Німеччині могла б відбуватися посвята молоді в
життя – так звана Югендває. Інтер'єр залу нагадує про велич колишнього готелю,
який пізніше став радянським, а зараз є українським клубом: високі стелі, декоровані
зірками чи то квітами, та бежево-жовті стіни, які пасують до блакитних
пластикових стільців масового виробництва та, здавалося, заповідають нові часи.
***
Публікації
