Ми зустрілись в у
кав’ярні – я і репортерка. Вона запитала
про мої враження від міста, чи помітна для мене його різноманітність.
«Сьогодні, місто дуже гомогенне», відповіла я. Є певне мовне різноманіття
української та російськоюї. Трохи релігійних відмінностей. ЛГБТ та інших
відмінностей тут радше мало. Велика
кількість пам’ятників, в основному чоловікам та українцям, підсилюють враження
гомогенності ( див. «Закам’янілий президент» https://stadtschreiberin-lemberg.blogspot.com/2018/06/der-versteinerte-prasident.html).
Різноманіття
міста, здається, залишилося в минулому. До Львова чи Чернівців не їздять. Сюди
здійснюють паломництво. Міська влада та приватні підприємці, очевидно, відчули
тугу за багатонаціональною монархією та
вміло її комерціоналізували. Натомість у щоденному житті багато людей нічого
про неї не знають, або просто зайняті іншими справами. Вони – і я, на жаль,
також – не знають про те, хто колись жив у будинках, де сьогодні розташовані
їхні помешкання. Тому я до сьогодні в цьому блозі писала про Львів а не про
Лємберг.
Завдяки зусиллям музею
„Територія Терору“, Центру
Міської історії Центральної та Східної Європи і інших установ, влітку у
багатьох районах міста з’явилися інформаційні таблиці про депортованих євреїв
та інших жертв нацистського режиму. Це добре.
***
Репортерка була
здивована, коли я розповідала про вулицю Хачісона і Монреаль, канадське місто,
в якому я живу: там я на щодень розмовляю французькою і англійською. Щодня я
чую їдіш – мову хасидів, яких багато живе на моїй вулиці і в околицях. Багато з
їхні предків емігрували сюди наприкінці XIX ст. з сьогоднішніх
Білорусії, України та Росії.
Якось я запитала
у своєї вчительки польської мови в Монреалі – старшої пані з Сілезії – як мені
уявити собі мультикультурні міста Центральної та Східної Європи до війни. У
відповідь вона сказала, що вистачить просто роззирнутися довкола у цьому
кварталі. І вона мала рацію: у щоденних розмовах ми часто змінюємо мову, інколи
дещо несміливо, а часом зовсім невимушено і вільно. Схожа ситуація і з
релігійними спорудами: тут багато синагог, храмів і церков – український
культурний центр у моєму кварталі колись був католицькою церквою, потім
синагогою. Сьогодні у його стінах – реформована єврейська громада.
Монреаль –
різноманітний та багатогранний у буденності і сучасності, але і у своєму
історичному минулому. Можна навести чимало музичних і літературних прикладів
різноманіття мого міста. Пол Кунігіс (Paul Kunigis) – музикант і співак. Сам про себе Пол говорить,
що він «католицький монреалець, польського походження, який має єврейське
коріння і виріс в Ізраїлі» (https://paulkunigis.com/).*
Він поєднує клезмерську музику з французьким шансоном та східними мелодіями.
Він розуміє, що його музика не має нічого спільного з сьогоднішнім Ізраїлем чи
Польщею. Свою публіку Пол знайшов в Монреалі.
Якщо Ви шукаєте
настрої романів Йозефа Рота, якщо вам цікаво, що з ними стало сьогодні –
ласкаво просимо у Монреаль.
*„Un montréalais catholique d’origine polonaise, d’ascendance juive, élevé en Israël dans un pensionnat dirigé par des frères jésuites français, je me suis retrouvé dans le pays de mon enfance en train d’enregistrer une chanson d’un juif polonais anglophone, de Montréal, descendant de la même ville que mon père, Vilnius en Lituanie, que j’ai traduit et adapté en français avec des arrangements à ma sauce, moyen/orientaux.“
Публікації
