В одній із Львівських кнайп, зі мною заговорила жінка, яка разом з сім’єю відвідує Львів. Вони з міста Яса в Румунії. Мої нові знайомі приїхали до Львова на два дні раніше від мене, тому я скористалася нагодою запитати, що, на їхню думку, слід побачити в місті. Відповідь була швидка: «Неодмінно церкви!» «Яса теж може пишатися своїми церквами», - зауважила я.
Релігія в місті не обмежується релігійними спорудами, вона присутня теж далеко за їх стінами. На жвавому транспортному перехресті в центрі міста старші і молоді чоловіки і жінки стоять навколішки з руками, складеними у молитві перед фігурою Марії та білим кам’яним хрестом. Повз них проходять десятки перехожих. Ніхто не звертає уваги. Взагалі, у Львові, здається мало на що звертають увагу.
На поетичному вечорі у кав’ярні одна з поетес одягнена у футболку, схожу на ту, що їх полюбляють жінки в Німеччині – кольори морської хвилі з золотими вкрапленнями та рослинним орнаментом. На спині – зображення Христа. Поряд з іншою тематикою, впродовж вечора з відчутним пафосом звучить релігійно спрямована поезія.
Жінка, яка добре знає Львів, каже, що знає, де можна купити таку футболку. Я туди неодмінно піду.
***
Пізній вечір. Перед якимось входом стоять чоловіки, багато вже потрапили всередину і стоять перед маленьким загратованим віконцем. Що це? Букмекерська контора? Ні, це – ломбард. У мене досі немає ножа, чайника, коркотягу. Я туди неодмінно піду.
***
Вона працює в одному із відділів Міської ради. Там незабаром обговорюватимуть гендерне питання. Як до нього підійти? «Часто це „question of dignity“ (питання гідності)», - додає вона. Вони шукають жінку соціолога. Чи я туди піду? Звичайно.
***
В Палаці культури сидить жінка, яка добре знає Львів, якщо тільки вона не вийшла у справах культурної дипломатії. Яка будівля! Збудована у 30-х роках минулого століття для працівників і працівниць міста. Модерністський стиль, червона цегла, мармур усіх відтінків, орнаментний паркет, справжній лабіринт ходів та коридорів. Тут є концертна зала з велетенською люстрою, колишній кінозал, який вже встиг бути нічним клубом, а тепер, при нагоді, присвячує свої стіни поезії, танцювальна зала з рожевою куртиною. Чи танцюють тут сальсу? «Ні, швидше народні танці». Гаразд. Жінка при вході слухає езотеричну музику на кшталт містичних звуків мови дельфінів і повідомляє, що керівника зараз немає на місці. Я туди ще раз неодмінно піду.
Публікації
