Ще у Монреалі слово «вишиванка» з’явилося уже у третьому уроці мого підручника з української мови. Моя вчителька розповідала мені щось про те, як їх у школі вчили вишивати… Я відразу ж забула це слово. Воно здавалося мені не таким вже й важливим у словнику лексики першої необхідності..
Через три місяці я, нарешті, прилетіла до Львова. Літак сів увечері. Сутеніло. Тільки наступного дня змогла побачити місто і людей у кольорі. Львів прикрашали синьо-жовті прапори, а багато людей у цей день носили білі сорочки з вишитими орнаментами. Це був День вишиванки, день вишитих сорочок. От тоді я відразу і пригадала свій урок у підручнику...
***
Через кілька днів святковість замінила буденність. Вишиванки все ще можна було побачити у місті, однак вже рідше. Як це зазвичай є в Німеччині, вулиці міста роїлися від картатих сорочок. Але вже у неділю вишиванки повернулися. Ви побачите їх тут часто в неділю, у святкові дні, на весіллях чи хрестинах, а також – в останній день перед шкільними літніми канікулами.
Деякі вишиті власними рукам чи руками дорогої людини, інші – з базару. Вишиванки, здається, належать до речей, які можуть похвалитися загальним естетичним визнанням
***
На зустрічі з паном Миколою, я запитала чи має він також вишиванку. Що за питання! Він ненадовго вийшов з кімнати і повернувся з прекрасним зразком вишитої сорочки. Я розглядала сорочку зі здивуванням і запитувала, чи у дружини також така є. Її мені вже не показали, але натомість я отримала погляд, що міг би значити приблизно «Ой, навіть не питайте». Аж стільки їх, мабуть, було. На стінах у квартирі висіли сімейні світлини. Внуки у далекій Канаді на своїх шкільних фото теж у вишиванках.
***
В Румунії такі сорочки також є. Там їх називають «іа». Моя колега Моніка нещодавно мала про це доповідь. Там їх носять переважно жінки. Тут же вишиванка є предметом і чоловічої моди, завдяки їй чоловіки можуть почуватися елегантно (дивись допис „mon chéri“).
ÜЗагалом, сорочки, здається, є досить таки демократичними: їх одягають представники усіх поколінь. Вони виглядають стримано, не надто сексуально. Вони толерантні до мов, адже їх власники можуть говорити українською, російською, але і гості з далеких країн також можуть їх придбати. Хоча, на базарі, вони часто продаються поряд з військовим одягом, однак мають пацифістський характер.
***
Багато вишиванок було і під-час релігійної процесії на захист сім’ї на останніх вихідних. Було багато промов. Не раз звучало, що саме сім’я є першоджерелом і носієм українських традицій та цінностей. Учасники повторювали гасла «тато, мама, діти». Хоча, мені потенційна дія вишитих сорочок здавалася сильнішою, ніж проголошуваних лозунгів.
***
Причин, щоб одягнути вишиванку може бути кілька: краса і мода, національна гордість, щоб втішити дідуся і бабусю, щоб порядно виглядати, коли йдеш до церкви, або ж, що не виключено, якщо все інше вже у пранні. При усій різноманітності мотивів, вишиванка так чи інакше робить свій внесок у національну свідомість українців.
Наразі, я не зустріла ще численних критиків вишиванки. Вікторія не може сказати, що вони їй дуже подобаються, але і проти вишиванок вона теж нічого не має. Це просто не її. Христина грає в іронічну гру з традиціями, одягаючи вишиту сорочку лише після Дня вишиванки. Можливо, сьогодні дисидентство полягає у тому, щоб не одягнути вишиванку.
Здалека можна почути і слова критики. Ательє мод перетворили вишиту сорочку, як Ів Сан Лорен, на інструмент; вона сприяє так званій „cultural appropriation“, тобто культурній узурпації та комерціалізації. Можливо. Хоча мені здається, що ательє також працюють у дусі сорочки та її статусу.
***
На уроках іноземної мови в школі діти, здається, також вчать слово «Вишивка». Молода жінка у мій другий день у Львові слабкою англійською розповідала мені щось про„embroidement“. Звичайно, і на ній була вишиванка.
Публікації
